Поради батькам
У батьків із школою стосунки нерідко бувають складні... За десять років багато з них так і не можуть переступити через страх відвідування батьківських зборів, "індивідуальних консультацій", на які періодично запрошують вчителі. Але будь-хто з батьків розуміє: роз'єднаність із школою викликає непривабливі наслідки для обох сторін, не кажучи про дитину, яка, як і в давні часи, залишається яблуком розбрату двох соціальних інститутів – сім'ї та школи.
Школа не завжди може задовольнити всі запити батьків. Зрозуміло також, що наявні у школі умови вимагають кращого, а рівень оплати праці, що існує зараз у системі освіти, не дозволяє батькам наполягати на багатьох своїх вимогах. І все ж таки... Якщо глянути на ситуацію по-іншому, то що ж зрештою залежить від нас, батьків? Як ми будуємо наші взаємостосунки зі школою? Не є таємницею те, що школа – це величезний "полігон" для конфліктів, які часом провокуються нами, батьками. Змінити устрій шкільної системи нам не під силу, але, можливо, можна змінити щось у собі?..
Не вимагайте від школи більше, ніж вона може дати. Школа – це частина життя дитини. У першокласників – більша, у випускників – менша. Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина жила цікавим життям і поза школою, тоді можливі шкільні поразки і невдачі не будуть настільки руйнівними для її особистості.
Учителі, як і всі інші люди, різні. Не узагальнюйте і не переносьте своє невдоволення на весь колектив школи. Напевне, серед педагогів знайдуться ті, з ким ви можете знайти спільну мову та розуміння.
При виникненні неприємної ситуації, пов'язаної з вашою дитиною, пам'ятайте, будь ласка, що ви – єдина людина, здатна надати їй моральну підтримку при загальному "розборі". Ваше завдання в школі – прояснити становище, а от усі "заходи" краще застосовувати вдома після ретельного спільного обговорення із сином чи донькою.
Приходячи до школи, обов'язково просіть вести діалог на основі конкретних фактів, а не на основі особистих вражень учителів. Враження бувають інколи дуже суб'єктивними, і не варто опиратися лише на них. Намагайтеся зібрати різноманітну інформацію про життя дитини і проаналізуйте її самостійно.
Спробуйте також зрозуміти не тільки особливості поведінки вашої дитини в класі (школі), але й загальну атмосферу навчального закладу. Будь-які вчинки дітей пов'язані із соціальним контекстом, в якому вони розвиваються. Не кваптеся робити поспішні висновки, не зрозумівши справжньої причини саме такої поведінки дитини.
Не приймайте вчительську правоту на віру. Звичайно, не слід обговорювати з дитиною тільки негативні якості (вчинки) учителів. Спробуйте в кожному явищі знайти ту краплю корисного, яка неодмінно присутня в ньому. Вчіть цьому дитину.
Намагайтеся регулярно приходити на батьківські збори. По можливості просіть класного керівника повідомити порядок денний та тривалість зборів.
На самих зборах піднімайте питання загального характеру, важливі для всіх. Усі проблеми, пов'язані саме з вашою дитиною, доцільно розглянути в індивідуальній розмові з учителем. Однак, краще для такої розмови вибрати спеціальний час, оскільки після загальних зборів повноцінна розмова може не відбутися, певні нюанси залишаться нез'ясованими.
Подумайте, чим саме ви можете допомогти школі чи конкретному вчителеві. Не завжди ця допомога повинна проявлятися у матеріальній підтримці. Може статися, що ви володієте якоюсь корисною для школи інформацією чи можете надати консультації, пов'язані з вашою професійною діяльністю або здатні допомогти школі у тиражуванні навчальних матеріалів, забезпеченні комп'ютерними програмами тощо.
Ваша активна участь у житті школи сприятиме позитивному впливові не тільки на вашу дитину, але й на весь освітній простір, в якому вона знаходиться.
І останнє. Для того, щоб навчити дитину дотримуватися соціальних норм, батьки повинні не тільки розповідати про них людині, котра дорослішає, але й демонструвати це на практиці. Подумайте, будь ласка, якими бачить дитина ваші ділові та особисті стосунки з учителями? Чи згодні ви, щоб ваші син чи донька будували свої взаємостосунки з людьми, користуючись саме вашим прикладом? Якщо так – вас можна тільки привітати. Якщо ні – ви маєте час, щоби щось змінити.
ОДИН ДЕНЬ – БЕЗ НОТАЦІЙ
(поради батькам)
1. Будіть дитину спокійно; коли вона прокинеться, мусить побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не дорікайте за помилки і через необачність, навіть якщо "вчора попереджали ".
2. Не квапте, вміння розрахувати час – ваше завдання, і якщо це вам погано вдається, то провини дитини в цьому немає.
3. Не виряджайте дитину до школи без сніданку, їй потрібно багато попрацювати.
4. Не прощайтесь, попереджаючи та наставляючи: "Дивись, не пустуй", "Поводь себе добре", "Щоб сьогодні не було поганих оцінок" т.п. Побажайте успіху, знайдіть декілька ласкавих слів. У дитини попереду важкий день.
5. Забудьте фразу "Що ти сьогодні одержав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушуйте на неї тисячу питань, дайте розслабитись (пригадайте, як ви самі почуваєтесь після важкого робочого дня, багатогодинного спілкування з людьми). Якщо ж дитина занадто збуджена, якщо бажає поділитися чимось, не відмахуйтесь, не відкладайте на потім,вислухайте, це не забере багато часу.
6. Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай заспокоїться, тоді і розповість усе сама.
7. Вислухайте зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати допит і постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини.
8. Після школи не поспішайте посадити виконувати уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (а в першому класі добре було б години півтори поспати ) для відновлення сил. Найоптимальніший час для приготування уроків від 15до 17 год. Заняття вечорами некорисні, завтра прийдеться все починати спочатку.
9. Не примушуйте виконувати всі уроки за раз, після 15-20 хв. занять необхідні 10-15 хвилинні "перерви".
10. У спілкуванні з дитиною намагайтесь уникати умов: "Якщо ти зробиш, то..." Інколи умови стають нездійсненними і не залежать від дитини, і ви можете опинитися в дуже складній ситуації.
11. Під час приготування уроків не сидіть "над душею", дайте можливість працювати самій, але якщо ж потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка ("не хвилюйся все вийде", "давай розберемося разом", "я тобі допоможу"), похвала (навіть якщо не дуже виходить) необхідні. Не акцентуйте увагу на оцінках.
12. Знайдіть (постарайтеся знайти) протягом дня хоча б півгодини, коли ви будете належати тільки дитині, не відволікаючись на домашні справи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. В цей момент найважливіше справи дитини, радості, невдачі, турботи.
13. Віднайдіть єдину тактику спілкування усіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої суперечності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом, не вважайте зайвою літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Будьте уважними до скарг дитини на головний біль, втому, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, складності навчання.
15. Запам'ятайте, що навіть "зовсім великі" діти (ми часто говоримо "Ти вже великий" 7 – 8 – річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкавий дотик. Це все заспокоює їх, допомагає зняти напругу, яка накопичувалась за день, і спокійно заснути. Намагайтесь не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати контрольну роботу, що буде завтра.
Завтра новий день, і ми повинні зробити все можливе, щоб він був спокійним, добрим і радісним.
Помилки у вихованні дітей
Виховання дитини є дуже складним завданням, яке не передбачає універсального «рецепту». Кожна дитина розвивається по-своєму, в кожній сім'ї панує особлива атмосфера і батьки по-різному підходять до виховання свого чада. Проте є певні помилки, які дуже часто допускають багато батьків, не розуміючи, що шкодять дитині і подальшому формуванню її характеру.
Поширеною є гіпопротекція, коли дитині надається підвищена свобода дій. Вчинки не контролюються, батьки практично нічого не знають про те, з ким і де проводить час їх дитина, чим вона захоплюється. В такому випадку батьки лише формально виконують свої обов'язки і функції, абсолютно не вкладаючи у виховання дитини особистого досвіду, через чого вона змушена шукати потрібні їй для розвитку і морального зростання норми і цінності поза сім'єю, що часто закінчується трагедіями.
Зворотною стороною даної помилки є гіперпротекція, коли виховання передбачає підвищену увагу, прагнення контролювати поведінку дитини, зробити так, щоб вона повністю копіювала ціннісно-нормативну систему батьків. Така система виховання ігнорує особу як таку, внаслідок чого різко падають адаптивні здібності особи – дитина конфліктує з однолітками, відчуває себе безпорадним в соціумі, займає споживчу позицію.
Особливо серйозні наслідки виявляються в підлітковому і юнацькому віці – людина, якої в дитинстві опікали і контролювали, мало на що здатна сама, але при цьому займає досить яскраво виражену споживчу позицію. Молодій психіці важко встояти перед спокусами, від чого страждають, як правило, батьки, вимушені потурати витребенькам чада, – то воно хоче новий Мерседес замість Мазди, то терміново стає необхідним iPhone або стильний одяг. Якщо бажання не виконуються, це приводить знову до конфліктів, які провокують ще більшу відірваність дитини від світу.
Часто зустрічається і так зване «мімозне виховання», коли основна мета батьків полягає в задоволенні всіх витребеньок дитини (причому, не тільки в матеріальному плані, але й і в психологічному), прагненні позбавити її від труднощів. У результаті дитина виростає ексцентричною, постійно вимагаючою уваги з боку інших людей, такою, що забуває про те, що навколишні теж особи зі своїми проблемами і прагненнями. Зростаючи, така людина не може справитися з тим, що світ крутиться не навколо неї і переживає серйозні психологічні травми.
Зворотною стороною даної помилки є емоційне відкидання, коли дитину виховують за принципом Попелюшки – батько і мати обтяжуються дитиною, що гостро відчуває це. Особливо серйозною стає проблема, якщо в сім'ї є ще одна дитина, яка отримує від батьків явно більше тепла і ласки. Таке виховання сприяє розвитку підвищеної образливості і скритості, чутливості і ранимості, нерідко провокуючи і психологічні проблеми і навіть сильні розлади, лікувати які потім доводиться довго і важко.
АГРЕСИВНА поведінка дитини – як з цим боротися
Більшість батьків агресивну поведінку дітей сприймають як щось неприпустиме і вживають негайних каральних заходів для придушення проявів агресії. Звичайно ж, коли дитина грубить, б'ється, плюється і ламає іграшки, це малоприємно, але в даному випадку обійтися тільки суворістю і покаранням не вдасться, адже корінь проблеми криється не в невихованості дитини і її бажанні зіпсувати життя оточуючим. Вона теж не відчуває приємних емоцій від того, що робить і вимагає допомоги батьків. І якщо батьки не хочуть виростити соціально небезпечну і неадекватну людини, у якої в шкільному щоденнику будуть одні зауваження, а в юні роки з'являться проблеми в спілкуванні з однолітками, то їм доведеться переглянути методи виховання.
Згідно тверджень дитячих психологів спроби повністю викоренити дитячу агресію нерозумні і неефективні. Адже агресія включає не тільки хворобливі прояви, але і цілком здорові і необхідні. Агресія стає результатом повної залежності дитини від дорослих – батьків, вчителів, родичів і так далі Саме дорослі задовольняють практично всі насущні потреби дитини. І досить часто зайва опіка приводить до зворотних результатів – дитині важко витримувати постійний тиск і виховання, вона починає відчувати, що нею намагаються управляти. Але оскільки все це відбувається на підсвідомому рівні, дитина не може проаналізувати що відбувається і відповідає найбільш адекватною реакцією – агресією. Саме тому найчастіше агресивні діти, яким батьки приділяють максимум уваги, виконують кожен їх каприз, прагнуть передбачити наступне бажання. У такому разі бажано дати дитині трохи більше свободи. Такі елементарні речі, як можливість самостійно вибирати одяг і їжу, ігри з однолітками (а не з батьками) захоплять дитину і вона перестане агресивно відноситися до батьків і до всього світу. Зовсім маленькі діти часто проявляють агресію через фізичні потреби. Величезний навколишній світ у значній мірі пригнічує дитину. Адже їй потрібен цілий рік для того, щоб навчитися самостійно ходити, цілих два-три роки для того, щоб навчитися зрозуміло висловлюватися. Нездатність керувати власними імпульсами і контролювати себе підсилює роздратування дитини. А якщо вона в цей момент ще й відчуває втому і голод, то наступна реакція – це агресія. Саме через це батькам необхідно стежити за тим, щоб малюк не перевтомлювався, не був голодним. Психологи стверджують, що агресія – це реакція бійців. І якщо агресивні випади виникають в епізодичному порядку, то це не є патологією і не повинно турбувати батьків. Дитина таким чином проявляє свою реакцію незадоволення. Тут виражається гнів, протест, прагнення змінити становище. Така реакція є кращою, чим постійне пхикання, ниття, повна слухняність, відчуженість від світу і відхід у власні фантазії. Основним завданням батьків є не повне викорінtння агресії, а утримання її в розумних і допустимих межах. Батьки повинні дозволяти агресії виявлятися в соціально прийнятних формах. При цьому необхідно пам'ятати, що якщо батьки в перші роки дуже суворі з дитиною, в майбутньому її агресія буде направлена проти них. У випадку, якщо дитина була сильно пещена, будь-яка непокора батьків також обертатиметься агресією малюка. Тому дуже важливим є збереження рівноваги між суворістю і любов'ю у вихованні дитини.
Типи батьківського спілкування
«Прийняття – нехтування»
На одному полюсі: батьки сприймають свою дитину поганою, непристосованою, негідною, невдахою. Вони не довіряють дитині, не поважають її. Батьки приписують дитині злу волю, песимістично оцінюють її життєву перспективу. Їм здається, що дитина не досягне успіху в житті через свої погані здібності, невеликий розум, злі нахили. Здебільшого батько (мати) відчуває до дитини злість, досаду, роздратування, кривду.
На іншому полюсі: батькам подобається дитина така, яка вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини схвалюють її поведінку, симпатизують їй, схвалюють її інтереси і плани.
«Симбіоз»
Цей тип віддзеркалює міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. Змістовно він може бути описаний так: батьки відчувають себе з дитиною одним цілим, повністю поглинуті нею! Дитина знаходиться у центрі уваги та інтересів батьків. Батьки намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів та неприємностей життя. Батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою та беззахисною. Тривога батьків збільшується, коли дитина починає автономізуватися, оскільки з власної волі батько (мати) ніколи не надасть дитині самостійності.
На другому полюсі – батьки відчувають дитину чужою, сторонньою людиною, не цікавляться її турботами, надають самостійність аж до бездоглядності.
«Авторитарна гіперсоціалізація»
Відображає форма та напрям контролю за поведінкою дитини. Батьки вимагають від дитини безапеляційної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав’язати дитині свою волю у всьому, не в змозі стати на точку зору дитини. За прояви свавілля дитину сувору карають. Батьки прискіпливо стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають, щоб дитина стала соціально успішною. При цьому батько (мати) добре знає свою дитину, її індивідуальні особливості, думки, почуття.
«Кооперація»
Заснований на демократичних принципах виховання і кооперативних установках у спілкуванні. Його зміст розкривається так: батьки зацікавлені у справах та планах дитини. Намагаються допомогти їй у всьому, співчувають їй, високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї. Батьки довіряють дитині, намагаються зрозуміти її точку зору. Вони заохочують ініціативу та самостійність дитини, надають їй розумну автономію, довіряють їй, намагаються бути на рівних з дитиною, стати на її точку зору в суперечках.
Чотири заповіді мудрого вихователя
Дитину потрібно не просто любити (цього мало!). Її потрібно поважати і бачити в ній особистість! Не забувайте також про те, що виховання – процес «довготривалий», а значить, і миттєвих результатів чекати не доводиться. Якщо малюк з якихось причин не виправдовує ваших очікувань, не гарячкуйте. Спокійно подумайте про те, що ви можете зробити для того, щоб ситуація з часом змінилася.
1. Не намагайтеся зробити з дитини самого себе.
Так не буває, щоб людина однаково добре все знала і уміла. Навіть найдоросліші й мудріші на це не здібні. Ніколи не говоріть фраз, наприклад: «Ось Маша в чотири роки вже читає, а ти?!» або «Я у твої роки на турніку 20 разів віджимався, а ти матрац – тюфяком». Зате ваш Вася склеює паперові кораблики, «перший» у математиці і так далі. Думаю, знайдеться хоч одна справа з якою він справляється краще за інших. Так похваліть його за те, що він знає і вміє, і ніколи не лайте за те, що уміють інші!
2. Ніколи не порівнюйте вголос дитяти з іншими дітьми.
Сприймайте розповідь про успіхи чужих дітей як просто інформацію. Адже вас самих повідомлення про те, що президент Уганди (ваш ровесник, між іншим) нагороджений черговим орденом, не переповнює соромом і образою? Якщо розмова про те, що «Мишко з другого під’їзду класно грає на скрипці», відбувається в присутності вашого дитяти, а вам у відповідь нахвалятися нічим – краще все що-небудь скажіть. Наприклад: «А мій Петько плюватися далі всіх вміє». І хай всі дивляться на вас круглими очима. Важливо, щоб Петько знав: ви любите його таким, який він є!
3. Перестаньте шантажувати.
Назавжди виключіть зі свого словника такі фрази: «От я старалася, а ти…», «Я тут лежу, хворію, а ти…», «Я тебе ростила, а ти…» і тому подібне. Це, громадяни-батьки на мові кримінального кодексу називається «шантаж». Найнечесніша зі всіх спроб засудити. І найнеефективніша. Знаєте, що відповідають на подібні фрази 99 відсотків дітей? «А я тебе народжувати мене не просив!»
4. Уникайте свідків.
Якщо дійсно виникає ситуація, що вводить вас у фарбу (малюк нагрубив старому, влаштував істерику в магазині), потрібно твердо і рішуче відвести його з місця події. Відчуття власної гідності властиве не лише дорослим – тому дуже важливе, щоб розмова відбулася без свідків. Після цього спокійно поясніть, чому так робити не можна – це необхідно. Ось тут до речі, призвати малюка до сорому цілком доречно. Адже на певному етапі життя ця емоція грає важливу і корисну роль гальма, який не дозволяє здійснювати погані вчинки.
Головне – не забувати, що у всього має бути своя міра.
1. Тільки разом у співпраці зі школою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.
2. Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь із класним керівником і вчителями школи.
3. Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, побачене. Не дратуйтесь через кожну невдачу, що спіткає дитину, не карайте й не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти й усвідомити помилки, недоробки, загартуйте її силу волі своєю допомогою й розумінням.
4. Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу в їхньому виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою й силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.
5. Сприяйте тому, щоб дитина сформувала в собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати готуватися до уроків, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.
Як навчити дитину слухати з першого разу
Багато дітей чудово навчилися вибірково слухати, а отже, і слухатися, старших – і це достатньо серйозна проблема для багатьох батьків. Ми пропонуємо вам декілька простих порад, як навчити свого дитяти прислухатися до ваших прохань, побажань і вказівок:
1. Станьте прикладом уважного слухача. Покажіть дитині, як ви умієте слухати чоловіка, друзів і, особливо, її саму. Більше слухайте, менше говоріть.
2. Говоріть шановливо. Діти майже завжди «відключають» свою увагу, якщо ви говорите з ними на підвищених тонах, критикуючи, звинувачуючи скаржачись або наказуючи.
3. Спочатку приверніть увагу, а потім говоріть. Зловіть увагу вашого малюка, переконайтеся, що він на вас дивиться перш, ніж заговорити. Можна попросити: «Будь ласка, поглянь на мене і послухай, що я скажу».
4. Заздалегідь попередьте про розмову. Спробуйте встановити часові межі: «Мені потрібно поговорити з тобою через хвилину. Будь ласка, будь готовий».
5. Знизьте голос. Замість того щоб кричати – почніть говорити спокійніше. Звичайно така поведінка застає дітей зненацька, і вони виявляють цікавість до подальшої розмови.
6. Говоріть коротко, ласкаво і конкретно. Замість: «Негайно займися прибиранням», чіткіше сформулюйте своє прохання – «Будь ласка прибери ліжко до того, як підеш гуляти». Діти зазвичай уважніші, якщо знають, що їм не доведеться вислуховувати цілу лекцію.
